ТАЄМНИЧА КАЛКА

ТАЄМНИЧА КАЛКА

770 років тому відбулася сумнозвісна битва на Калці. Де саме вона відбулася? Де та річка Калка? Спробі знайти відповіді на ці запитання й присвячено сьогоднішню публікацію.

ПРО АВТОРА.
Володимир ШОВКУН - наш земляк. Людина, добре знана не лише серед тих, хто кохається в Історії. Робітник, який своєю ретельністю, наполегливістю та самовідданістю засунув би за пасок багатьох дипломованих «учених мужів».
Майже всі посилаються на думку Татищева, котрий ніколи не був у цих краях і, особисто не займаючись детально Калкою, зазначив: «Река Калка мню Кальмиус». Тому всі розвідки, експедиції і розкопки не дали бажаних результатів, бопошуки провадились там, де згаданої битви не було. «Производившиеся позднее раскопки Н.Е. Брандерберга и археологические изыскания Е.П. Трефильева в районе Кальчика не дали определенных результатов».(1)
Можна виставити аргументі «за» і «проти» битви саме на Кальчику чи Кальміусі. Отож, спробуймо...
· Віддаль від Протолочого броду (Хортиця) до Кам’яних могил по прямій (вертольотом) - 160 кілометрів - можна здолати за вісім днів?
· Можна, коли не нести на собі щити, кольчуги, списи та мечі, коли шлях не перетинають природні перешкоди - яруги, ріки пагорби, коли точно відоме місце стоянки ворога...
· Коли в літописах сказано: «Вскоре учиниша себе крепь каменьем и колием», то деякі дослідники вважали, що камінь у степу може бути лише з Камяних Могил. А хіба вапняк, з якого вироблялись камяні баби, корита, котки - не камінь?
· Отож, Камяні Могили не могли захистити Мстислава Романовича з вояками, кожне з цих пяти нагромаджень гранітних скель не можна використати як фортецю, татарскі стріли перебили б усіх київських воїв, перелітаючи з краю на край.
· Річка Калка знаходиться в Половецьких степах «на чужой земли»?
· Так, ріки Кальчик, Кальміус, Калець знаходяться в половецькому степу, та хіба тільки три? Чому татари, так легко покоривши замлі від Керулену до Сурожа, знову пішли в дикий степ, де побували півроку тому? Знищили там все живе і непокірне. «Заняли все земли выше Меотийских болот (Азовское море, В.Ш.) и Таиса (Дону В.Ш.) лежащие, вытеснив из них, и почти совершенно истребив прежних обитателей».(2) А русько-половецкое військо йшло паралельно в кількох кілометрах одночасно до Кальміусу. Навіщо? Невже лише для того аби виправдати версії пізніших дослідників?(3)
· «Археологическая разведка на месте битвы при Калке установила, что река Кальчик местными жетелями и теперь зовется Калкой». (4) Так це?
· Мабудь автор версії уявляє собі, що в цій місцевості проживає населення з таких далеких часів і передає назву з покоління в покоління. Але це - нісенітниця! Якби Калка впадала в Азовське море і являлась теперішнім Кальміусом чи Кальчиком, то чи змогли б підійти туди лодії пішого війська і галицких вігнанців з провізією, одягом, зброєю?
Для цього треба б було: пропливти від Олешшя до Чорного моря, обігнути Кримський півострів, пройти Керченську протоку, Азовське море - більше 1000 кілометрів в основному на веслах. Після всього треба ввійти в русло степової несудноплавної річки і пливти до татарського табору, котрий невідомо де знаходиться... А лодії брали участь у битві - це однозначно! Русько-половецькі полки прийшли до Олешшя. «А оттуда, некоторые верхом (один верхом, другие в лодках) добрались двенадцатью переходами до реки Калки».(5) Крім того, Мстислав Удалий під час втечі переправився через річку лодіями, а де вони взялися? Отже Калка - ріка чорноморського басейну, а не Азовського.
З літописів відомо: «и едва от всех вой десятая доля спасеся»(6). Скільки ж воїнів врятувалось і скільки було в бою? Відомо, що "Воєвод й протших воев паде более 70000»(7). Отже, в живих лишилось близько 7000 чоловік. Зрозуміло, це не точне число. Коли б бій справді відбувся поблизу Кам''яних Могил, то до Дніпра, зокрема до Хортиці, слід було б пройоти по прозорому степу, де розгулювали, розшукували і вбивали втікачів як татари, так і половці. Чи легко було здолати той Ішлях, враховуючи, що втікали або поранені, або слабодухі? Ось як описує Галицько-Волинський літописець втечу Данила: «Бежашу жє ему, й вжада водьг, пив почути рану на телеси своем во брани не позна ея крепости ради мужства своего: бе бо дерз и храбр, от главы и до ногу его не бе на нем порока»)8).
За таких обставин з поля бою не могла повернутися і тисячна частина війська, а повернулась же одна десята. Подібна кількість людей мала змогу врятуватись на місцевості, непрохідній для кінноти і незвичайної для степовиків. А саме - лісового масиву, очерету, боліт. В районі ж степових річок, поблизу Кам''яних Могил, нічого цього немає. Отож, де могли ховатися втікачі? Лише у Дніпровських плавнях. Розгромлені вої за короткий час добігали до плавнів, діставались острова Хортиці.
То ж де саме відбулася трагічна січа?
Шлях татарам, що вийшли з Криму, від Перекопу перетинали у степу 19 річок. Виливела, скажімо. мала довжину 20 верст, Турецька Каїр - 10. Крута Каїр - 20, Західна Каїр - 30, Мечетна Каїр - 30, Суха (Широка) Каїр - 20, Русинова Балка-10, Лопатиха - 50. Чаплива - 10, Рогачик - 150. Мамай Сурка - 10, Білозерка - 200, Аталикова - 100, Маячка - 20. Кара-Чокрак - 100, Ян-Чокрак - 100. Конка - 400, Велика (Мокра) Московка - 200. Більшість з названих рік пересихають зразу ж після весняної повені. Ріками можна признати лише шість: Рогачик, Білозерку, Ян-Чокрак, Кара-Чокрак. Конку, Московку. Судна малого розміру, а в старовину вони були саме такими могли плавати по цих річках. Найважче переправлятися було через ту річку, яка мала найбільшу ширину. Це - аксіома . Такою річкою була теперішня Конка. Через вищеназвані ріки проходив шлях, що пізніше дістав назву Кримський...
«Кримським, або Чумацьким шляхом, який, будучи відгалуженням від Муравського, звався той, що йшов із Полтави, через Оріль, Самару, Московку на Запоріжжя, понад Великим Лугом, через Кінські Води, Ян-Чокрак і Кара-Чокрак, попід Василівкою, Михайлівкою на Перекоп(9). Цей шлях був відомий ще з IV ст. н. є., саме ним від порогів до Криму проходили готи. Провідниками по цьому шляху татари використали полонених половців та бродників.
На протязі кількох років вдалось відшукати частини нього шляху (на схилах рік, впоперек течії, - промиті водою рівчаки, а над ними - подорожник, котрий відсутній подалі на сотні метрів). Ці лишки шляху зустрічаються на річці Кара-Чокрак (на Ян-Чокраці, на Конці). Переправа на Конці проходила за хутором Запорізьким до теперішнього села Юлівки. Татари не йшли колоною в 4 чи 6 душ. Вони рухались широкою лавою. Коли б вони просувались у 3 лави на відстані 2 метри один від одного, і то займали б ширину більш як в 20 кілометрів. Такий прохід ускладнював пошуки їхніх слідів, бо майже не витоптувались пасовиська. Тут зручне поле битви для степовиків: пологий спуск для переправи, навколо балки, де можна заховати резерв.
Всього в трьох кілометрах від переправи, ближче до Дніпра знаходиться цікаве природне укріплення, що нині носить назву Савур-Могила. Це - грушовидна гора висотою понад 40 метрів, шириною (в самому широкому місці) 160. «Хвостиком» "груша" з''єднана з материком шириною всього 8-10 метрів. Це своєрідний півострів, зі сходу і півдня омитий водами Конки, з заходу водами Городівської балки. На горі є залишки якогось старовинного міста, можливо, скіфського, а може, й грецького. Назва балки і протоки Городівська безумовно походить від городища. Ось на цій то горі і влаштував Мстислав Романович собі "крепь каменьем и колием". Кілків уже немає, але каміння вистачає. Величезні брили вапняку нагромаджено при вході в «крепь», У верхній частині споруди зберігся обкоп, 6-8 метрів завширшки, а в протилежний від схилу бік - прямовисна стіна висотою 10 метрів, котра здається неприступним «дітинцем». Ось чому татари взяли фортецю лише обманом.
З часу битви пройшло 770 років, Пастухи, заготівельники вапняку, випадкові мандрівники нерідко знаходили шматки іржавого заліза, наконечники стріл... А коли під горою стали брати пісок на будівництво, трапився великий залізний якір. Доля його невідома, але в селі Григорівці ще живе багато старожилів, котрі бачили "трьохлапий півтораметровий кований якір. Знайшли його біля "хвостика" «груші». А чи неявляється той якір свідком... "повеле лодії, жещі, а іння сещі і отринуті от берега.,.?» Зрозуміло, втікаючи, вої не піднімали, а обрубували канат. На південному схилі Савур Могили автором цих рядків було знайдено руків''я меча, бронзову печатку (чи не власність Тосхуса?) з зображенням лева. два шматки леза меча, наконечники стріл русів і татар, невідому плоску темну кераміку, дрібні фрагменти людських і кінських кісток (всі речі - в музеї на острові Хортиці). Пізніше до моїх рук потрапила бойова сокира... Лопата археолога поки що тут не працювала, отож є надія на багатий матеріал.
Про точне місце битви Мстислава Удалого і половців може вказати наявність поховань. І як же з цим справи? В семи кілометрах від Савур-Могили, по дорозі на Комишуваху.і в чотирьох кілометрах від Юлівки. на схилах є багато горбиків невідомого походження. Можливо, тут і розгадка... Відомо, що трупи загиблих татар за звичаєм спалювали. І ось неподалік збереглось місце, на якому - залишки трьох своєрідних печей. Це - круглі, діаметром до трьох метрів і глибиною до чотирьох метрів ями, з сильно обпаленими стінками. У попелі знайдено кілька оплавлених шматочків бронзи (чи не застрялі в тілі стріли або пряжки від ременів?).
Що означає назва річки Калка? Нам відомо, що ріка протікала в половецькому степу (Дешт і Кіпчак), отож і назва має належати половецькій мові. А «половецкий (или куманский) - язык половцев или кумамов. Вместе с современньм караимским, кумыкским и некоторыми другими относится к кыпчакско-огузской подгруппе кьпчакской группы тюркских языков».(10) Тож найближчою до половецької мови с нинішня караїмська. А в караїмській мові мається слово «Калкан», котре означає: коло, щит, захист, охорона.(11) Як, зазначено вище, на шляху татар річка стала найважчою переправою, своєрідним водним щитом - «калкан-су». Значно пізніше, вже маючи свої поселення на берегах ріки, татари переінакшили її на Иолки-Су, що означало «кінська вода». Такі ж перейменування відомі і в недавній час, коли вони проводились, лише дякуючи співзвучності, без будь-якого перекладу: було Кара-Тепень (чорна вершина), стало - Карай-Дубина (село у Херсонській області), або річка Кара-Су (джерельна вода) стала Карасівкою (в Криму). Доречі, там У холодній джерельній воді карась не зможе прижитися.
В турецькій мові, а вона дуже близька до половецької, мається слово «калкер», що перекладається як. «вапняковий». (І2). Відомо ж, що від витоків і до впадіння в Каховське водосховище Конка сьогодні протікас по Запорізькій області, і по всій своїй долині має вапнякові виходи. Вищеназвана «крепь каменьем и колием» збудована з вапнякових брил... На березі Конки археологічні дослідження не проводились (поки що). Отож, не втрачаймо надії!

ПРИМІТКИ
1. К. Кудряшов О местоположении реки Калки. "Вопросы истории". № 9-1954 Стр. 116.
2. В. Семенов. Библиотека иностранных писателей о России. Т. І СПБ, 1836, Стр. 16.
3. Уре. Т.ХІІ Стр. 360 (Мапа).
4. К. Кудряшов. О местоположении реки Калки "Вопросы истории" №9 1954 стр. 110.
5. Меховский. Трактат о двух сарматиях. АН СССР. М .1936 Стр. 48,208.
6 Татищев. История Российсая Т IV. М.Л.,1964. Стр.364.
7. там же.
8. Хрестоматія давньої української літератури -Рад. Школа, К., 1967. Стор 100.
9. Д. И. Эварницкий. Вольности запорожских козаков. СПБ., 1890. Стр. 242.
10 БСЭ, Т. 24, М.,1953. Стр.168.
11. Караимско-русско-польский словарь. Изд. "Руский язык". М., І974. Стр. 286.
12 Турецко-русский словарь Изд. "Русский язык". М, 1955. Стр. 501.

Володимир ШОВКУН
газета "Запорізька Січ" 24 червня 1993р.